Є ті, хто сьогодні не вдома.
Не обіймає рідних, не сидить за родинним столом, не засинає у власному ліжку. Вони там, де від їхньої витримки залежить наш спокій, а від їхньої мужності – наше завтра.
Поки ми зустрічаємо світанок, працюємо, обіймаємо дітей і будуємо плани на завтра – вони стоять на захисті цього завтра. За кожним нашим спокійним ранком, за можливістю почути голос рідної людини, за світлом у наших вікнах – щоденна служба тих, хто сьогодні захищає Україну.
Сьогодні ми дякуємо кожному Захиснику і кожній Захисниці України – тим, хто щодня долає втому, небезпеку й страх, залишаючись на захисті нашої держави. І за цією вдячністю – одне найважливіше бажання: щоб усі вони повернулися додому, до своїх рідних, а над Україною нарешті було мирне небо.
Миру, у якому більше не потрібно буде рахувати дні до зустрічі, чекати звістки, хвилюватися за найдорожчих. Миру, у якому людське життя більше ніколи не стане ціною за наше право жити.
Нехай кожне очікування завершиться зустріччю, а кожна дорога додому – поверненням. І нехай Україна зустріне своїх Захисників і Захисниць не звуками війни, а тишею мирного ранку.